український письменник, лауреат Шевченківської премії 2001 року. Належить до так званої « Житомирської літературної школи ». Народився 19 листопада 1962 роц i Навчався у Київському індустріальному технікумі.
1984 — вступив до київського державного педагогічного інституту ( тепер — національний педагогічний університет імені михайла драгоманова ), але після 3-го курсу перевівся на заочне відділення, покинув навчання і подався у мандри, 1987–1990 — об'їздив і обійшов пішки Ростовщину, Ставропілля, Краснодарський край, Північний Кавказ, Башкортостан, Урал. Працював виїзним фотографом Родіоново-Нєсвєтаєвського РВУ Ростовської області. 1992 р. — оглядач газети «Так» університету « Києво-Могилянська академія », потім на творчій роботі, голова комісії з видавничих проектів Національної Спілки письменників України. Потім — голова правління « Шевченківсього фонду XXI ст ».
Лауреат літературних премій Фундації доктора Михайла Дем'яніва « Свобода і мир для України » за 1993 р. (за романи « Вовча зоря», « Свято» і « Безодня »), імені Є.Бачинського «У свічаді слова» за 1996 р. (за роман « Осінь для ангела») та Національної премії ім. Т.Шевченка за 2001 р. (за роман- есей « Щоденний жезл»). Став наймолодшим літератором — лауреатом національної премії. Член Національної Спілки письменників України і ПЕН-клубу ( з 1993 р.). Заступник головного редактора журналу « Неопалима купина». Живе у Києві.
Євген Пашковський — письменник, пам'ять якого, як колись пам'ять давніх людей, зберігає неймовірну кількість образів, звуків і голосів, кольорів і смаків … І про що б він не писав — він завжди повертається додоми ( додому ), до себе. Але щоб дістатися — він змушений пройти через суцільні навали образів, звуків, кольорів …
Він ніби захлинається від величезної кількості вражень, сказав про нього давно метр української прози Валерій Шевчук, і ці враження захлинають його писання. Ще точніше, суттєвіше, висловився П.Загребельний, « Пашковський — один із найталановитіших митців не тільки в Україні, а й у цілій Європі.
У його прозу дуже важко вчитатися, але так само важко і вийти з його світу образів. І читають Пашковського не для того, аби якнайшвидше дійти до останньої сторінки і довідатися, чим закінчиться твір.
