Куліш Поліна 121 група
Сино́німи — це слова однієї частини мови, різні за звучанням і написанням, що мають дуже близьке або тотожне лексичне значення. Синоніми використовують для підвищення виразності мови, що дозволяє уникати одноманітності. Явище синоніміки означає наявність у мові близьких, але не тотожних способів висловлення, покликаних якнайточніше відтворювати всі відтінки людської думки. Саме незнання синонімічних можливостей мови, невміння вибрати єдино можливе в даній ситуації слово є причиною появи багатьох помилок в усіх стилях мови.
Морфологічні синоніми Це варіанти форм слів на позначення того самого поняття: гуляє — гуля, співає — співа. Перші компоненти цих синонімічних пар — нейтральні з погляду літературної нормативності, другі -літературні, але з обмеженим діапазоном уживання ( поезія, розмовна мова). Синтаксичні синоніми - різні синтаксичні конструкції, вживані для вираження тієї самої думки Словотвірна синонімія - наявність префіксально-суфіксальних утворень, наділених різними семантико — стилістичними відтінками. Фразеологічні синоніми- варіанти фразеологічних одиниць на позначення того самого поняття.
Фонетичні синоніми- фонетичні синоніми, точніше, дублети — різні форми того самого слова, що з'являються внаслідок чергування голосних і приголосних, наявності чи відсутності протетичних приголосних або голосних. Ідеографічні (значеннєві) синоніми – це синоніми, що забезпечують можливість передавати відтінки того самого поняття, оскільки на його позначення існує кілька слів. Стилістичні синоніми – синоніми, що характеризуються закріпленістю за певним стилем і більш або менш виразним емоційним забарвленням.
Антоніми — слова з протилежним значенням, що виражають поняття, в яких зміст одного слова заперечує зміст іншого: день-ніч, вечір-ранок, радість — журба, далекий — близький, веселий — сумний, дружити — ворогувати ясно — темно, сонячно — хмарно, добре — погано, тут — там. Антоніми поділяються на 2 групи: лексико-семантичні та контекстуальні.
Регулярне протиставлення антонімів один одному спричиняє те, що кожен з них викликає в нашій свідомості уявлення про свою протилежність: високий — низький, тонкий — товстий, радість — журба, життя — смерть, загубити — знайти. Це антоніми мови, тобто загальномовні, постійні; слова, антонімічні стосунки яких зрозумілі поза будь-яким контекстом. Такі антоніми існують у лексико-семантичній системі мови незалежно. Вони зафіксовані в усіх словниках української мови і регулярно відтворюються в подібних або однакових умовах.
Контекстуальні антоніми тісно пов'язані з ознаками, властивими поняттям, вираженим загальномовними антонімами. У мовленні можуть протиставлятися будь-які слова, навіть синоніми. Особливо, коли одна назва предмета чи явища емоційно чи експресивно нейтральна, а друга містить у собі виразну оцінку, має позитивне чи негативне забарвлення: кінь— шкапа, будинок — халупа, палац — хата. Наприклад, у Лесі Українки: В мужика землянка вогка – в пана хата на помості. Або: Мир хатам, війна палацам. У мужички руки чорні, в пані – рученьки тендітні.
Омоніми — це слова, різні за значенням, але однакові за звучанням і написанням. Напр.: клас = соціальна група і клас = навчальна кімната, кран водогінний і кран будівельний, лимонка — сорт груші і лимонка — ручна граната.
Лексичні омоніми бувають повні й неповні. Повні лексичні омоніми — це слова, що належать до однієї частини мови і збігаються в звучанні у всій системі форм. Синтаксичні омоніми — звукові комплекси, один з яких є словом, а другий словосполученням, наприклад: потри — по три, добою — до бою, сонце — сон це, цеглина — це глина. Морфологічні омоніми — це однакові звукові комплекси, що утворюються при відмінюванні та дієвідмінюванні: молодій — наказовий спосіб дієслова молодіти і молодій — форма давального відмінка однини прикметника молода.
