Бугаєв.А
Тичи́на Павло ́ Григо́рович (11 (23) січня 1891, Піски, Козелецький повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія [1] [2] [3] — 16 вересня 1967, Київ, Українська РСР, СРСР ) — український радянський поет, перекладач, публіцист, громадський діяч. Новатор поетичної форми. Директор Інституту літератури АН УРСР (1936–1939, 1941–1943). Голова Верховної Ради УРСР двох скликань (1953–1959), депутат Верховної Ради УРСР з 1-го по 7-ме скликання. Міністр освіти УРСР (1943–1948). Академік АН УРСР (1929). Член- кореспондент Болгарської академії наук ( 1947 ). Лауреат Сталінської премії (1941). Лауреат Шевченківської премії (1962). Автор слів Гімну Української РСР.
Спочатку навчався у Біївській початковій школі. Після закінчення середньої школи в Тарандинцях вступив на факультет журналістики Київського університету. Після закінчення факультету журналістики ( 1957 ) працював в обласних газетах « Черкаська правда» і «Молодь Черкащини », пізніше кореспондентом « Робітничої Газети » в Черкаській області 1962 року Василь Симоненко разом з Аллою Горською та Лесем Танюком виявив місця поховань розстріляних органами НКВС на Лук'янівському та Васильківському цвинтарях, а також у Биківні (про останнє було зроблено заяву до міської ради ). Влітку 1962 поета жорстоко побили працівники міліції залізничної станції їм. Т. Шевченка (м. Сміла ). На думку друзів поета, це побиття було не випадковим. Відтоді й почало погіршуватися здоров'я поета. З весни 1963 хвороба Василя Симоненка постійно загострювалася. Нестерпно боліли поперек, нирки. На початку вересня він ліг у лікарню — обласний ліксанупр ( мав таке право як журналіст ). Невдовзі лікарі повідомили родині жахливий діагноз — рак нирок. Зробили операцію, але безрезультатно. Помер у ніч проти 14 грудня.
Родился в чумацко -крестьянской семье. Молодые годы провёл в селе Верхосули, в имении, которое арендовал дед по матери. Отец, Иван Фёдорович, работал на рыбных промыслах в Астрахани, где и утонул в Волге, когда сыну было 11 лет. В четыре года научился читать. Окончил начальную школу и двухклассное училище. В 1893 г. поступил в земледельческую школу в городке Дергачи неподалеку от Харькова.. В 1903 г. поступил в Харьковский ветеринарный институт. Во время учёбы в университете работал на Дарницкой скотобойне. В 1905 г. альманах «Костёр» впервые публикует произведения поэта. В 1907 г. при содействии известного историка Александры Ефименко, которая высоко оценила стихи молодого автора, на средства украинского общественного деятеля Петра Стебницкого вышел его первый сборник стихов «С печалью радость обнялась» под псевдонимом Александр Олесь. Умер вскоре после того, как получил сообщение о гибели сына, Олега Ольжича. Похоронен на Ольшанском кладбище в Праге.
