Первый слайд презентации: Основні симптоми та синдроми при цукровому діабеті
Лектор – доцент Мошковська Ю.О.
Слайд 2
Одне з найбільш розповсюджених неінфекційних захворювань ЦД на III місці по причина х смерті в більшості розвинутих країнах В світі на діабет хворіє більше ніж 195 млн. (260 млн.) В Україні понад 1 млн. Ступінь поширення діабету зростає – за приблизними підрахунками сягне до 333 млн. В 2030 р. - 500 млн. Збільшиться більше ніж в двіч і в Африці, Східному Середземномор ` ї, Ближньому Сході та Південно-Східній Азії Збільшиться на 50% в Північній Америці, 20% в Європі, 85% в Південній та Центральній Америках та 75% в Західному Тихоокеанському регіоні
Слайд 3: Епідеміологія цукрового діабету
У розвинених країнах кількість хворих на ЦД - 4-5 % загальної популяції, у осіб віком понад 65 років -10—15%. Цукровий діабет характеризується ранньою інвалідизацією: • товариства сліпих на 60—85 % формують хворі на ЦД; • 50 % хворих на ЦД типу 1 вмирає від ХНН; • у 3—5 разів частіше, ніж у популяції населення того ж віку, діагностують інфаркт міокарда, у 2—3 рази — інсульт; • гангрена нижніх кінцівок трапляється в 200 разів частіше. В Україні на початок 2007 року зареєстровано: 969 269 хворих на ЦД (2043,1 на 100 тис. населення) реальна кількість хворих удвічі-втричі вища за рахунок невиявлених осіб і прихованих форм ЦД
Слайд 4: Розповсюдженість ЦД до 2025 року зросте вдвічі
всього всього Країни, що розвиваютья Розвинуті країни
Слайд 5
Цукровий діабет- поліетіологічне порушення обміну речовин, що характеризується постійною гіперглікемією з розладами вуглеводного, жирового і білкового метаболізму внаслідок дефектів секреції інсуліну, дії інсуліну або їх поєднання (ВООЗ 1999 та А DA 2003 )
І Цукровий діабет типу 1 (деструкція бета-клітин, що призводить до абсолютної інсулінової недостатності) 1. Аутоімунний. 2. Ідіопатичний. ІІ Цукровий діабет типу 2 (від переважання резистентності до інсуліну з відносною інсуліновою недостатністю до переважання секреторного дефекту з інсуліновою резистентністю або без неї) ІІІ І нші специфічні типи діабету 1. Генегичні дефекти бета-клітинної функції. 2. Генетичні дефекти дії інсуліну. 3. Захворювання екзокринної частини підшлункової залози (панкреатити, неоплазії). 4. Ендокринопатії (акромегалія, синдром Іценка-Кушинга, глюкагонома, феохромоцитома, тиреотоксикоз).
Слайд 7
5. Діабет, індукований лікарськими засобами або хімічними речовинами (нікотинова кислота, глюкокортикоїди, тиреоїдні гормони, тіазиди, інтерферон). 6. Інфекції (вроджена краснуха, цитомегаловірус). 7. Незвичайні форми імунно-опосередкованої о діабету (аутоантитіла до рецепторів інсуліну). 8. Інші генетичні синдроми, інколи поєднані з діабетом (синдром Дауна, синдром Клайнфельтера, синдром Тернера). IV. Гестаційний цукровий діабет
Слайд 8: Класифікація цукрового діабету
І.Клінічні форми 1.Первинний : генетичний, есенціальний (з ожирінням або без нього). 2.Вторинний (симптоматичний) : гіпофізарний, стероїдний, тиреогенний, адреналовий, панкреатичний. 3.Цукровий діабет вагітних. ІІ. Ступені тяжкості : легкий, середній, тяжкий. ІІІ. Типи цукрового діабету (характер перебігу) - 1 типу - 2 типу І V. Стан компенсації Компенсації. Субкомпенсації. Декомпенсації
Слайд 9
V. Наявність діабетичних ангіопатій (І, ІІ, ІІІ стадія) і нейропатій. Мікроангіопатія – ретинопатія, нефропатія, капіляропатія Макроангіопатія – з ураженням судин серця, мозку, ніг Універсальна мікро- та макроангіопатії. Полінейропатія (периферична, автономна, вісцеральна) Енцефалопатія V І. Ураження інших органів та систем (гепатопатія, катаракта, дерматопатія, остеоартропатія) VII. Гострі ускладнення цукрового діабету 1.Гіперкетонемічна кома. 2. Гіперосмолярна кома. 3.Гіперлактацидемічна кома. 4.Гіпоглікемічна кома.
Слайд 10
Цукровий діабет типу 1 є аутоімунним захворюванням, яке може бути індуковане вірусною інфекцією, а також різноманітними стресовими фактора м и зовні ні нього середовища на тлі спадкової схильності. Для цього типу діабету характерна сезонність захворюваності зі збільшенням останньої восени та взимку. Максимум захворюваності в дітей - у віці 5 та 11 років. Цукровий діабет типу 2 є гетерогенним захворюванням, основу якого становить інсулінорезистентність і недостатність функції бета-клітин. Базується цей тип захворювання на генетичній схильності, а основним провокуючим фактором є ожиріння. Генетична схильність до цього типу вища, ніж до індуконово діабету типу 1.
Слайд 11
1) спадкова обтяженість; 2) вік понад 40 років; 3) надмірна маса тіла й ожиріння; 4) патологія вагітності (плід масою понад 4 кг, природжені аномалії плода, мертвонародиження, глюкозурія під час вагітності); 5) підвищена маса тіла на час народження; 6) виражений атеросклероз, гіпертонічна хвороба, інфаркт міокарда, порушення мозкового кровообігу, облітеруючий атеросклероз судин нижніх кінцівок; 7) епізодичні гіперглікемії та глюкозурії, виявлені під час стресових ситуацій (операцій, травм, інфекцій тощо); Основні фактори ризику цукрового діабету:
Слайд 12
8) рани, які тривалий час не загоюються; ураження шкіри (піодермія, мікози, вульвіт, баланіт), катаракта, ксантомн, ксантелазми; 9) спонтанні гіпоглікемії; 10) хронічні захворювання печінки, підшлункової залози, нирок; пародонтоз, фурункульоз; 11) супутні захворювання залоз внутрішньої секреції (дифузний токсичний зоб, акромегалія, гілеркортицизм, феохромоцитома тощо); 12) тривале вживання медикаментів (глюкокортикоїдів,тіазидних діуретикїв, гіпотензивних препаратів, оральних контрацептивів тощо).
Слайд 13: ЕТІОЛОГІЯ ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ
ЦД 1 типу виникає в результаті повної відсутності ендогенної продукції інсуліну підшлунковою залозою ЦД 2 типу виникає через підвищення глікемії в результаті : - генетичної схильності - надмірного харчування - малорухомого способу життя ( помірна фізична активність - 30 хв. в день) - збільшення маси тіла з розвитком вісцерального ожиріння (інтраабдомінальне ожиріння) ( для запобігання ЦД - < маси тіла на 5-10%)
Слайд 14: ПАТОГЕНЕЗ ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ 2 ТИПУ
Центральною ланкою патогенезу ЦД 2 типу є резистентність периферичних тканин до дії інсуліну (інсулінорезистентність) Інсулінорезистентність є зв ’ язковою ланкою між ожирінням (ініціюючий фактор), порушенням толерантності до глюкози, артеріальною гіпертензією, дисліпідемією.
Слайд 15: Роль вісцерального ожиріння в формуванні інсулінорезистентності
1. Адипоцити вісцеральної жирової тканини секретують вільні жирні кислоти (ВЖК), які попадають в ворітну вену печінки. 2. Високі концентрації ВЖК пригнічують поглинання інсуліну печінкою – розвивається гіперінсулінемія, відносна інсулінорезистентність в поєднанні з гіперглікемією та гіпертригліцеридемією. 3. Інтраабдомінальні адипоцити мають велику щільність кортикостероїдних, андрогенних та В-адренорецепторів і низьку щільність рецепторів до інсуліну та α -адренорецепторів. 4. Вісцеральна жирова тканина високочутлива до ліполітичної дії катехоламінів та низька її чутливість до антиліполітичної дії інсуліну
Слайд 16: Характер розподілу жирової тканини оцінюється відношенням окружності талії до окружності стегон пацієнта (ОТ \ ОС). При наявності абдомінального ожиріння у чоловіків - >1,0, у жінок – 0,8. Критерієм абдомінального ожиріння є об ’ єм талії - > 94 см для чоловіків, > 80 см для жінок (2005 р. Берлін, І Міжнародний конгрес по предіабету), ІМТ > 24,9 кг/м2
Гени Спосіб життя Підвищений ризик Кардіоваскулярні хвороби, діабет 2 типу інсульт, зниження розумових здібностей
Слайд 18
Золотим стандартом у виявленні інсулінорезистентності є еуглікемічна клемп-методика за допомогою біостатора. Пацієнту в вену одночасно вводять розчини глюкози та інсуліну. К-сть інсуліну постійна, а глюкози змінюється, щоб підтримати нормальний рівень глікемії. Швидкість введення глюкози відображає біологічну ефективність інсуліну. Додаткові критерії інсулінорезистентності : - рівень базальної інсулінемії - індекс Са ro – відношення глюкози в ммоль/л до рівня інсуліну натще мОД/дл, в нормі > 0,33 - критерій HOMA – (інсулін натще мОД/дл x глюкоза натще ммоль/л )/22,5, в нормі не > 2,77
Слайд 19: Вік і ЦД 2 типу
1.Рівень глюкози крові натще відображає здебільшого продукцію глюкози печінкою. 2. Гіперглікемія після вживання їжі відображає швидке збільшення глюкози в крові.3. Постпрандіальна глюкоза зростає з віком. Вік впливає на порушення вуглеводного метаболізму. 3. Частота ЦД діабету 2 типу зростає з віком аж до 70-80 років як серед чоловіків, так і жінок. Ризик виникнення ЦД протягом життя зростає на 30-40%. Вік не впливає на порушення глікемії натще. Вік і ЦД 2 типу
Слайд 23: Огляд хворих при цукровому діабеті
Рум ’ янець на щоках та підборідді внаслідок розширення капілярів шкіри (у юнаків та дівчат) – ruberosis diabetica C ухість шкіри, зморшки, зниження тургору Нігтьові пластинки стовщені, піднігтьовий гіперкератоз Розчухи, пустули,карбункули, фурункули, глибокі виразки на стопах У жінок набряк слизової оболонки статевих органів Ксантоми (як наслідок гіперліпемії) На долонях, підошвах жовтий колір шкіри (порушення перетворення в печінцікаротину на віт.А) Відсутність волосяного покриву на кінцівках Ураження ясен (парадонтоз), зубів (карієс).
Слайд 27: Діагностика цукрового діабету
Клінічні прояви : - анамнестичні дані : скарги на спрагу (полідипсію), сухість у роті, надмірне сечовиділення (поліурію), втрату маси тіла (тип1), загальну слабкість, свербіж тіла, періодичний фурункульоз, погане загоєння ран. З розвитком пізніх ускладнень ЦД – зниження зору, біль у ногах, підвищення АТ, набряки, ураження внутрішніх органів.
Слайд 28: Діагностика цукрового діабету (продовж.)
1.Гліковані протеїни – це білки з люкозою, приєднаною неферметативним шляхом, які точно відображають ступінь порушення вуглеводного обміну і є основними показниками якості компенсації цукрового діабету. Вони відіграють неабияку роль у розвитку діабетичних мікроангіопатій та атерогенезі. Серед і лікованих протеїнів найбільше клінічне значення мають глікований гемоглобін та фруктозамін. - Глікований гемоглобін у нормі — 6 °/о, при цукровому діабеті — понад 7 % (ступінь глікування прямопропорційний концентрації глюкози, йде “зацукрювання до 20 % усього гемоглобіну”, вказує на компенсацію ЦД протягом 3 місяців). -фруктозамін – в нормі – менше, ніж о, 285 ммоль/л (можна визначити якість компенсації ЦД протягом 14 діб). 2.Імунореактивний інсулін – вказує на секрецію ендогенного інсуліну – в нормі – 12-25 мкО/мл. 3.С-пептид –для проведення диф.діагноскиЦД 1 типу у дорослих – в нормі – 1-2,8 нмоль/л.
Слайд 29: Роль глікозильованого гемоглобіну HbA 1c
1. HbA 1c - критерій метаболічного контролю і ефективності досягнення нормалізації вуглеводного обміну. 2.Це узагальнений короткий звіт про рівні глюкози протягом попередніх 6-8 тижнів. 3.Цей показник вказує на середні значення глікемії, але не надає інформації щодо тривалості і частоти значних коливань рівнів глікемії. 4. Він не є діагностичним тестом для ЦД. 5.Відсутній стандартизований уніфікований метод для його визначення. 6.Підвищений рівень HbA 1c може спостерігатись у частини хворих із асимптоматичним ЦД. Низький або нормальний рівеь HbA 1c не може виключати наявність ЦД або порушення толерантності до глюкози. 7. В нормі HbA 1c – до 6 % (1-6 %). 8. Кожний % підвищення HbA1c відповідає підвищенню рівня глюкози плазми крові на 2 ммоль / л
Слайд 30
Критерії, що використовуються в глюкометаболічній класифікації Глюкометаболічна категорія Джерело Класифікаційні критерії ммоль / л Нормальна регуляція рівня цукру ВООЗ А DA (1997) А DA (2003) FPG<6,1, 2-h PG<7,8 FPG<6,1 FPG<5,6 Гіперглікемія натще ВООЗ А DA (1997) А DA (2003) FPG>6,1, але <7,0; 2-h PG<7,8 FPG>6,1, але <7,0 FPG>5,6, але <7,0 Порушення толерантності до глюкози ВООЗ FPG< 7,0, 2-h PG>7,8, але <11,1 Цукровий діабет ВООЗ А DA (1997) А DA (2003) FPG>7,0 або 2-h PG>11,1 FPG>7,0 FPG>7,0
Слайд 32: Лабораторна діагностика цукрового діабету
Нормальний рівень глікемії у здорової людини натще коливається в межах 3,3—5,5 ммоль/л (80—100 мг /дл )■, а протягом доби від 4 до 8— 9 ммоль/л залежно від функціонального стану органів і систем та вживання продуктів харчування. Діагноз ЦД: ■ глікемія плазми натще більше 7,0 ммоль/л (126 мг /дл)(АДА 1997) (АДА 2003); • рівень глюкози в плазмі через 2 год після навантаження глюкозою більше 11,1 ммоль/л (200 мг /дл);випадково серед доби гіперглікемія від 11 ммоль/л; • повторити аналіз 2-3 рази.
Слайд 33: Діагностика порушення толерантності до глюкози
1.Проведення орального глюкозотолерантного тесту - упродовж 3 днів до проби дотримуватись звичайного режиму харчування (вміст вуглеводів не менше 130-150 г/добу) і фіз. Навантаження - проба здійснюється після повного голодування (10-14 год.) - перший забір крові беруть з пальця для визначення початкового вмісту глюкози - пацієнт випиває 75 г люкози в 250- 300 мл води, протягом 3-5 хвилин -проводять забір крові через 1-2 год. (даний часовий період найбільш показовий для оцінки функціонального стану інсулярного апарату підшлункової залози) - забороняється палити та виконувати фіз. навантаження - FPG< 7,0, 2-h PG>7,8, але <11,1
Слайд 34: Показання до проведення орального глюкозотолерантного тесту
За наявності сумнівних, а також не визначених результатів під час проведення скринінгу ЦД. Наявність ЦД в родині. Надлишкова маса тіла. Наявність в анамнезі жінок народження мертвих дітей чи дітей з масою понад 4,5 кг. Гіпертензія та гіперліпідемія. Глюкозурія вагітних. Наявність випадкової гіперглікемії. Реактивна гіпоглікемія. Хронічні інфекції, дерматопатії, нейропатія невідомої етіології.
Слайд 35
Визначення глюкозурії буває якісним і кількісним. Із сечею здорової людини екскретується мін. к-сть глюкози (до 0,2 г на добу, 0,001—0,015 "/<.), визначення якої за сучасними методами неможливе. Глюкоза з'являється в сечі здорової людини за умов перевищення показників ниркового порогу( 8,8—9 ммоль/л). поляриметричного методу або індикаторних гест-смужок, які можуть виявляти концентрацію глюкози в сечі від 0,1 до 5 "/•>. Глюкозурію доцільно визначати в добовій сечі. Визначення наявності кетонових тіл у крові — кетонемії — зараз не проводять у зв'язку зі складною методикою. достатнім с визначення кетонових тіл у сечі — кетонурії, яку визначають за допомогою набору для діагностики ацетону в сечі, а «Кетодіабур-тест» та ін.). Позначають кетонурію у вигляді +. За +++чи++++ — кетоацидозу.
Слайд 36
Клінічна класифікація діабетичних а нгіопатій І. За формою та локалізацією 1. Мікроангіопатії: а) нефропатія: 0 ст. — (безсимптомна); І ст. — пренефротична; II ст. — нефротична; III ст. — нефросклеротична; б) ретинопатія: I ст. — ангіопатія сітківки; II ст. — проста ретинопатія; III ст.— проліферативна ретинопатія; в) мікроангіопатія нижніх кінцівок: І ст. - доклінічна. II ст.—функціональна; III судин; в) периферійних судин. 2. Універсальна мікро-, макро- а нгіопатія. II. За стадіями розвитку ст. — органічна; IV ст. —виразково- некротична, гангренозна. 2. Макроангіопатії (атеросклероз): а) аорти і коронарних судин;б) церебральних І стадія — доклінічна (метаболічна); II — функціональна; III — органічна.
Слайд 38: Діабетична нефропатія – специфічне ураження нирок при цукровому дібеті з розвитком вузликового або дифузного гломерулосклерозу і хронічної ниркової недостатності
Слайд 39: Патогенез діабетичної нефропатії
Структурні і функціональні зміни в нирках при цукровому діабеті викликані довготривалою гіперглікемією, що приводить до неферментного глікозилювання білків, порушенню синтезу глікозаміногліканів, прямої глюкозотоксичності, порушенню внутрішньониркової гемодинаміки (гіперфільтрація, внутрішньоклубочкова гіпертензія).
Слайд 40: Скринінг діабетичної нефропатії
1. При відсутності протеїнурії досліджувати сечу на наявність мікроальбумінурії у хворих на цукровий діабет першого типу не рідше 1 разу на рік, у хворих на цукровий діабет другого типу – не рідше 1 разу на півроку. 2. При наявності протеїнурії: у хворих на цукровий діабет будь-якого типу необхідно не рідше 1 разу на 4 – 6 місяців конролювати величину протеїнурії у добовій сечі, швидкість клубочкової фільтрації, рівень артеріального тиску.
Слайд 41: Синдром розвитку гіпоглікемічної коми
Причини : - зниження рівня глюкози < 2,5-2 ммоль/л, що виникає при передозуванні інсуліну у хворих на ЦД Клінічні прояви : - слабкість, підвищена пітливість, серцебиття, відчуття голоду, тремору, холоду.
Слайд 42: Огляд при гіпоглікемічній комі
Блідість обличчя Неспокій Двоїння в очах Оніміння губ, кінчика язика м ’ язевий тонус підвищений чи нормальний очні яблука не м ’ які, дихання поверхневе Пульс нормальний чисповільнений Мозкові симптоми : - головний біль, блювота, затьмарення свідомості, збудження - галюцинації, розлади мови, ковтання, геміплегія, судоми, непритомність
Слайд 43: Синдром розвитку діабетичної гіперосмолярної коми
Розвивається в осіб літнього віку, хворих на ЦД Виражена дегідратація (згущення крові), гарячка Розіивається поступово, повільно (5-14 діб) Спрага, полідипсія, поліурія Гіперрефлексія, ністагм, судоми, парези, паралічі Дихання часте, поверхневе Кров – висока гіперглікемія, підв. Осмолярності крові - > 350 мосм./л відсутністькетонемії