Тарас Бульба Микола Васильович Гоголь (цикл повістей «Миргород»)
Найдовша з повістей письменника. Центральними дійовими особами твору є запорозькі козаки, а місцем дії — Україна першої половини 17 століття. Головний герой — козацький полковник Тарас Бульба. Прототипом Тараса Бульби був корінний отаман Війська Запорізького Низового - Охрім Макуха
Козак - представник військового стану, воїн-найманець. Член самоврядних військових громад, що з 15 століття існували на теренах українського «Дикого поля», в районі середніх течій Дніпра та Дону, на межі християнського і мусульманського світів. Основним заняттям козака була війна: розбій і патрулювання торгових шляхів, піратство в Криму та Чорному морі, захист українських земель від татарських «полювань на рабів», участь у військових компаніях сусідніх володарів та захист кордонів сусідніх держав.
Січ - адміністративний та військовий центр запорозького козацтва. Запорізька Січ - укріплений осередок нереєстрового Війська Запорозького Низового другої половини XVI - кінця XVIII століття, що був розташований за порогами Дніпра. Різноманітні обставини змушували козаків змінювати місце розташування Січі. Всього Січей налічувалося 8, вони наслідували одна одній : Першою Січчю вважається Хортицька Січ (1555(1556)-1557) Томаківська (70-ті роки 16 ст.-1593) Базавлуцька (1593-1638) Микитинська (1639-1652) Чортомлицька (1652-1709) Кам'янська (1709-1711); відновлена (1730-1734) Олешківська (1711-1728) Нова Січ (1734-1775) Словом «Січ» фігурально назвали Євромайдан 2013 року Вищим органом влади на Січі була Рада, право участі в якій мали всі без винятку козаки. Зібрання козаків з їхньої власної ініціативи називалося Чорною радою. До компетенції ради входили всі найважливіші справи козацького товариства. Виконавча влада належала кошовому отаману. Його помічниками були суддя, осавул, писар, курінні отамани. Для організації військового походу серед старшини обирався гетьман.
Картина П. Порубаєва Дніпрові пороги
Запорозька Січ була обведена високими валами з частоколом і зрубами, на які ставилися гармати. Між валами була широка площа, на краю якої стояли курені - казарми, де мешкали запорожці. Козацька залога на Січі, що звалася також кошем, нараховувала кілька тисяч (іноді її чисельність доходила до 10 тис.) озброєних козаків. На площі містилася церква, будинки старшини, школа, господарські та військові споруди. Площа біля церкви була центром суспільно-політичного життя Запорозької Січі, де відбувалися Січові ради тощо. Поза валами був Січовий базар, куди приїжджали купці зі своїми товарами. Січовики продавали тут продукти своєї праці - рибальства і мисливства.
Панівну верству Запорозької Січі становили не феодали, а власники рибних промислів, багаті скотарі й торговці, а пізніше, в міру розвитку землеробства та інших галузей господарства - власники великих зимівників, водяних млинів, чумацьких валок тощо. Цим багатіям протистояла голота - маса бідняків, позбавлених засобів виробництва і власного житла. Із середовища багатого козацтва виходила правляча верхівка - старшина, яка зосереджувала у своїх руках адміністративну владу і судову, керувала військом і розпоряджалася фінансами. Вона представляла Запорозьку Січ у зносинах із зовнішнім світом. Усю старшину обирали на військовій козацькій раді, причому у виборах мало право брати участь усе козацтво. Однак, попри це, заможна верхівка в більшості випадків добивалася вигідних для себе ухвал козацької ради. Між цими двома протилежними класовими групами стояв прошарок дрібних власників.
Козацька Рада Запорозький Кіш Курінні отамани Запорозький Кіш Курінні отамани Обозний Писар Суддя Осавули (2) Військові старшини Обозний Писар Суддя Осавули (2) Військові старшини Територіальні реєстрові полки Реєстрові полковники Територіальні реєстрові полки Реєстрові полковники Військо ( полки , сотні , десятки ) Полковники , сотники , десятники ( отамани ) Військо ( полки , сотні , десятки ) Полковники , сотники , десятники ( отамани ) Гетьман Гетьман
Запорозькі козаки становили товариство - громаду, яка поділялася на курені. Найвищим органом влади на Січі була Військова козацька рада, в якій брали участь усі козаки. Рада обирала Гетьмана - кошового отамана, козацьку старшину, спільно вирішувала найважливіші питання. На Запорозькій Січі діяв козацький військовий суд, який нещадно карав за вбивство товариша, крадіжки у побратимів. На Запоріжжі при церквах діяли школи, де діти козаків навчалися письма, церковного читання, співу та музики. Ще одним показником розвитку культури на Січі було шанобливе ставлення запоріжців до книги. Звичайно, купувати та дарувати книги могли дозволити собі лише заможні козаки.
вбивство побої пиятика в поході крадіжка приведення на Січ жінки дезертирство зухвалість щодо командирів гайдамацтво За різні злочини покарання призначалися різні. Застосовувалися: прив ’ язання до гармати - за зневагу до начальства, за грошовий борг; шмагання нагаєм - за злодійство. Найпопулярнішою стратою було забивання киями. Також використовували шибениці. Найстрашнішим було закопування злочинця живим в землю.
Вігвам апачів дуже схожий на стародавній козацький курінь Зображення козацького куреня (картина «Гість із Запоріжжя», Фотій Красицький) Курінь - початково будівля різних розмірів, часто тимчасова, призначена для ночівлі, зимівлі і т. д. В подальші часи курені мали дуже різні розміри - від невеликої будівлі, складеної з гілок дерева з листям, чи з жердин і вкрита соломою, сторожка (на городах, баштанах і таке інше) до міцної великої хати з товстих дубових брусів на кілька сот чоловік. Первісне походження слова ймовірно пов'язане зі словом «курити» («випускати дим»), тобто курінь це курна хата, зимівник, або «дим» (двір, хата з димарем).
Поділи Війська Запорозького звалися куренями через те, що у перші часи існування Січі запорожці жили по куренях. Ті курені були довгі, щоб у кожному з них можливо було міститися кільком сотням людей, і вкривалися вони очеретом, а зверху ще й звіриними шкурами, щоб було зимою тепліше. З часом замість куренів по січах почали будувати для товариства довгі хати, по 12-15 сажнів завдовжки, і хоч запорожці жили вже по хатах з самого початку XVII віку, та проте вже й ті хати почали зватися куренями, бо запорожці звикли до тієї назви.
Козаки піднімалися на ноги зі сходом сонця, одразу ж вмивалися холодною річковою водою, потім молилися богові й сідали за стіл до гарячого сніданку. Час від сніданку до обіду козаки проводили по-різному: хто об'їжджав коня, хто оглядав зброю, хто вправлявся в стрілянині, хто лагодив плаття, а хто просто лежав на боці, попихкував з люльки-носогрійки, розповідав про власні подвиги на війні, слухав розповіді інших і викладав плани нових походів. - Рівно в 12 годин курінний кухар ударяв у казан, і тоді, по звуці казана, кожен козак поспішав у свій курінь до обіду. - Обід приготовлявся в кожному курені особливим кухарем і його помічниками - невеликими хлопцями, в обов'язки яких входило приносити воду в курінь і тримати в чистоті казани й посуд. Їжа готувалася у великих мідних або чавунних казанах, що навішувались за допомогою залізних гачків на кабице в сінях кожного куреня, і варилася три рази в день на все наявне число козаків куреня, за що кухарю платилося. Увечері, по заходу сонця, козаки знову збиралися в курені ; тут вони вечеряли гарячою вечерею ; після вечері в одну й ту ж годину молилися богові й потім лягали спати, узимку в куренях, улітку - у куренях і на відкритому повітрі. Інші збиралися в невеликі купки й по - своєму веселилися : грали на кобзах, скрипках, ваганах, лірах, басах, цимбалах, козах, свистіли на сопілках, свистунах,- одним словом, на чому потрапило, на тім і грали, і відразу танцювали. З всіх музичних інструментів найбільш улюбленим і тому найпоширенішим інструментом у запорізьких козаків, була, без сумніву, кобза. Повсякденне життя запорізьких козаків на Січі складалось в такий спосіб:
У самій Січі жили винятково неодружені козаки, що називали себе, на відміну від одружених, лицарями й товаришами. Тут частина з них розміщалася по тридцятьох восьми куренях, в самій Січі, а частина поза нею, по власних будинках; згідно із цим, частина харчувалася військовим столом, частина власним, але в загальному життя тих й інших було однакове. Козаки в мирний час активно освоювали нові землі, піднімаючи цілину, прокладаючи шляхи, споруджуючи мости тощо. Понад берегами рік, на островах, у балках чи байраках козаки закладали свої поселення - зимівники, поступово заселяючи землі на схід і захід від Середньої та Нижньої Наддніпрянщини - від Дністра до Сіверського Дінця і Дону. На освоєних землях, особливо в їхній північній частині, де було безпечніше від ординців, козаки сіяли хліб, копали городи, закладали сади, організовували різні ремесла. Умови степу були пригідними і для вирощування коней, великої рогатої та дрібної худоби. Серед козаків були стельмахи, теслі, ковалі, зброярі, кожум'яки, шевці, бондарі, тощо. Кожен козак був зазвичай і торговцем, бо продавав чи міняв не лише здобуте в походах, але й зроблене власними руками.
Звичаї та традиції у козаків У великій шані в козаків перебувало побратимство. Кожен козак віддавав своє життя за волю родичів і побратимів. На знак побратимства вони мінялися хрестами з тіла, а все інше було спільне. Вони дарували один одному коней, зброю. В боях билися поруч й рятували один одного або захищали своїм тілом. Побратимство надавало великої сили. Воно було однією з таємних причин їх непереможності. Повернувшись з походу, козаки ділили здобич. Потім починали гуляти. У пияцтві та гулянні вони старалися перевершити один одного. Але вживати спиртне під час військових походів було заборонено. За пияцтво, як і за зраду, передбачалася смертна кара. У жодній армії світу не було таких вимог.
Відгулявши кілька днів козаки поверталися в буденне життя. Вставали до сходу сонця, йшли на річку купатися, їли житнє борошно з водою і засмаженою олією. Кожен носив свою ложку у халяві чобота. Потім бралися кожен до свого діла: хто латав, хто прав свій одяг чи лагодив зброю, інші поралися біля човнів та коней, займалися господарством. Юнаки змагалися в їзді на конях, стрільбі, кидалися один на одного та боролися. Виганяючи ворога з рідного краю, козаки брали чимало хлопців із собою на Січ і віддавали в науку до куренів. Коли хлопчикові виповнювалося 14 років, той козак, що привіз його, брав свого вихованця, щоб той чистив зброю, порався біля коня, всіляко допомагав у походах.
Запорізькі козаки були невибагливі в їжі. Про них говорили: «Запорожці як малі діти: дай багато — все з'їдять, дай мало — будуть задоволені» Галушки - якнайдавніше блюдо, що стало одним з символів української кухні. Куліш - простій високоживильний суп, який варили чумаки на привалах, козаки в походах. Він замінював цілий обід. Куліш, мабуть, одне з небагатьох блюд, яке готують в складних польових або похідних умовах до цих пір.
Кваша - одне з якнайдавніших слов'янських блюд. Житню муку розводили кип'ятком і охолоджували, додавали гречану муку, ставили на бродіння в тепле місце на 4 - 5 годин. Потім клали в суміш сушену вишню, варили в печі і охолоджували. Схоже блюдо у наш час вживають в їжу ченці в Гімалаях і Тибеті. Путря - блюдо з ячменю з солодом. Солод широко використовувався в їжу як підсолоджувач, а також для приготування пива. «Шулік з медом» - солодкі борошняні вироби типу пряників. Робили їх у вигляді кульок із здобного тіста з маком. Дріжджовий хліб з білої муки запорожці майже не їли, а випікали в золі «загреби» - прісні коржі з муки грубого помелу, в якій зберігалися клітковина і вітаміни.
Популярністю користувалася у козаків, які довгий час проводили в походах, солона, в'ялена і сушена риба - Дніпро, озера і протоки Великого Лугу удосталь годували їх усякою рибою. У шані у козаків були різні рибні юшки, які варилися в мідних казанах і для їжі розливалися по «ваганкам», — невеликим дерев'яним коритам. Юшку нерідко їли разом з крутою « тетерею » — пшоняною кашею, до якої під час кипіння додавалося кисле житнє тісто.
Пили українці "варенуху", пиво, горілку, "мед" ("медовуху"), всілякі вина, в тому числі й заморські. Суворо дотримувалися християнські пости. 189 днів в році козаки не вживали продуктів тваринного походження. Крім того, багато хто з них постив, дотримуючись особистих обітниць. У час же походів основу раціону складали сухарі, крупи, мука, сушена риба-тараня і прісна вода. Вживання спиртних напоїв в цей період не допускалося під загрозою страти. У скрутних військових обставинах козаки дозволяли собі вживати в їжу і конину, хоч це заперечувало традиційним церковним звичаям і відношенню козаків до своїх бойових помічників.
Борщ — одна з айпопулярніших українських страв. На Україні існувало три різновиди борщу. Перший, червоний, найулюбленіший, готували з капустою, буряком, морквою, петрушкою (пастернаком), пізніше — з картоплею. Другий різновид борщу — щавлевий, зелений, або весняний. Його варили з молодим щавлем, кропивою, лободою, листям городнього буряка, засмачуючи юшку круто звареним яйцем і сметаною (сироваткою, маслянкою). Третій різновид борщу — так званий холодний (холодник) — готували виключно влітку. Молодий буряк варили, різали соломкою, заправляли квасом-сирівцем, сироваткою, додавали зелень петрушки, кропу, цибулі, часнику, круто зварене яйце. Їли охолодженим, з вареною картоплею замість хліба.
Аби точнiше передати подii того часу (реалiстичнiсть) Гоголь використовує як iсторичнi джерела, так i традицiйнi украiнськi cтрави. Треба якомога бiльше знати про украiнськi смаки та вподобання, аби вникнути у текст та зрозумiти суть та атмосферу твору «Тарас Бульба» (твiр побудований на традицiях). Украiнцi дуже пишаються своiми традицiйними стравами й традицiями взагалi!
Як поясний чоловічий одяг відомі вузькі штани - гачі (ногавиці) з білого або темного сукна, а також широкі шаровари. Одяг запорізьких козаків початково був надто простим. На початку свого історичного існування запорізькі козаки не могли навіть думати про те, щоб займатися своєю зовнішністю й виряджатися в дорогі «шати». До комплексу одягу XV ст. входила насамперед сорочка переважно із грубого саморобного полотна. Вона була короткою, глухою, тунікоподібною, з прямокутною горловиною. Козацький жупан (каптан) та шаровари
Основний о́дяг запорі́зьких козакі́в — сорочки, шаровари, шапки та жупани. Похідним одягом козаків були дві пари шароварів, сорочка, кафтан з грубого сукна, шапка та свита з кобеняком. Кожний козак зобов'язаний був мати власне озброєння: коня, спис, мушкет або самопал, пістоль, шаблю, ніж.
На голові запорожці носили брилі або гострокінечну хутряну шапку або кобур — суконну червону шапку з бобровою опушкою. На каптан, через праве плече вішався на перев'язі самопал. А за поясом, на ланцюжках два пістолети і ніж замість кинджала. Шаблю в мирний час носили рідко, хіба тільки на раду. Тоді ж надівали поверх кафтана — сталеву сітку (сітку-кольчугу). Бороди та голову голили, залишаючи пасмо волосся в вигляді коси, яке закручували за ліве вухо три-чотири рази. Важкою образою було взяти запорожця за чуприну — вона була для нього священою.
Одяг запорозьких козаків Запорозькі козаки носили: 1 Каптан (шкіряна куртка). 2 Напівкунтуш з вильотами (кунтуш до колін). 3 Широкі з сукна шаровари яскравих кольорів. 4 шапку з виложкою, обшиту золотим крученим шнуром. 5 Святковим одягом був кунтуш «польського крою» (довгий) з шовковим поясом перетканим золотою або срібною ниткою. Запоріжці голили всю голову, залишали на верху тільки чуб, який заплітали як косу і закладали за ліве вухо (оселедець), вуса носили дуже довгі. Озброєння складалося з мушкету, аркебузи, бандолету чи іншої вогнепальної зброї; лук зі стрілами, спис, ніж, сокира. Сотники мали при собі келеп для пробивання обладунків. Через плече був перевішаний патронташ з порохом та кулями, на поясі висіли порохівниця та натруска. Під час морських походів, запорожці носили сорочку пропитану дьогтем і бурку.
У мирний час запорожці одягались доволі багато. Сорочка з шовковими застіжками, шаровари, червоні чоботи. Поверх сорочки одягали кафтан, який міг бути шовковим, парчевим або суконним. Кафтан підперезували шовковим пасом — широким шовковим поясом, перетканим на кожну четвертину золотими або срібними нитками. Поверх кафтана накидали свиту, завжди суконну з розрізаними рукавами, які, як правило, защіпались один на другий і закладались ззаду під кобеняк, який вживали під час дощу або негоди.
Одяг українських козаків Одяг українських козаків був на початку досить простим : 1 Досить низька каракулева шапка з суконним верхом. 2 Опанча чи кобеняк (рід плаща) сіро-бурого кольору з грубого сукна. 3 Каптан з червоним вовняним поясом, за який запихали малу люльку і ніж. 4 Полотняні або суконні шаровари. 5 Юхтові чоботи. Влітку в мирний час українські козаки носили сорочку, полотняні штани та іноді легкий жупан. Святковий одяг був вишуканішим. Голови голили округло вище вусів, вуса різного типу, переважно довгі. Кожний козак зобов'язаний був мати власне озброєння: коня, спис, мушкет або самопал, пістоль, шаблю, ніж.
Одяг Гетьмана З давніх часів до Богдана Хмельницького був: 1 Каптан, жупан, делія. 2 Зимою носили соболеві або лисячі шуби «польського крою» 3 Пояс. 4 Чоботи. 5 Шаровари (не надто широкі). 6 Шапка з суконним верхом, обшита хутром. 7 Шабля при боці.
Парадний одяг гетьманського полковника 1 Шуба лисяча або соболева з прорізаними рукавами покрита оксамитом і оздоблена золотими шнурами та кутасами. 2 Жупан яскравих кольорів, часто з вильотами, які защіпались на малі гудзики з перлів, туркисів або інших коштовних каменів. 3 Зимові кунтуші були суконі, а літні атласові. 4 Шаровари були також яскравих кольорів. 5 Шапки обшиті соболем з оксамитовим верхом, на шапці була золота брош з коштовним камінням. 6 Пояс був дуже дорогий шовковий або шкіряний покритий золотими або срібними пластинками. Одяг, як правило, полковники завжди отримували в подарунок. 7 Чоботи носили тільки червоні з сапянової шкіри кримського виробництва, зі срібними підковами, гаптовані шовком, золотом і сріблом.
Іноземці, які відвідували Січ, зазначали, що козаки «люблять гарно вдягатися». Австрійський посол Еріх Лясота, відвідавши Січ 1594 року, записав у своєму щоденнику, що елементом традиційного одягу запоріжців були кобеняки, тобто широкі плащі на зразок мантій, які вони носили поверх іншого одягу. У XVII столітті деякі дані про одяг запоріжців зустрічаються у звітах французького інженера Боплана. Там ідеться про сорочки, шаровари, шапки та жупани. Загалом запорізький одяг мав ту перевагу, що не сковував рухів людини й був пристосованим до гарячого клімату країни.
Сірко Анна Таращанський Олексій Таращанський Михайло Цюпа Анастасія Виконавці:
Будьмо!
